Кизил - перспективна садова культура.

    Багато власників дачних і присадибних ділянок полюбляють вирощувати таку рослину, як кизил. І не даремно. Цей кущ або деревце, один із перших пробуджується після зимової сплячки і радує око раннім жовтим цвітом. Вісник весни, надії, тепла. А ще, він нагороджує смачними, корисними ягодами.

    Кизил відомий з давніх давен. Його міцну, тверду деревину використовували у виготовленні зброї – це списи, рукоятки мечів. Також з деревини кизилу виготовляли зубці до млинових коліс, шестерні до годинників.

    З тюркської мови «кизил» перекладається, як «червоний». Стиглі ягоди у кизила червоного кольору, відповідно кущ і отримав назву завдячуючи цій ознаці. До речі, зустрічаються плоди з жовтим окрасом – це альбіноси. В перекладі з татарської мови кизил – це «шайтан-дерево». Ця назва виникла через даремні надії, ранній цвіт давав надію на отримання ранніх плодів. От і склали легенду, ніби шайтан повівся на раннє цвітіння дерева і посадив собі його, чекав що дуже щвидко отримає багато плодів та розбагатіє. Але не тут то й було. Всі хто висадив інші рослини вже зібрали врожай, смакували або продавали, а шайтан все чекав коли він дозріє.

    Дере́н справжній або звичайний, також кизил справжній (Cornus mas L.). Народні назви – кизиль, роговик, дерен червоний, деренка, кизильчак, когутики, терник, шон. В дикій формі він дуже поширений в Південній і Східній Європі, на Кавказі, в Малій Азії, Японії, Китаї, Північній Америці. На території України росте у південно-західній частині Правобережжя, в Карпатах, Закарпатті, в Криму. Райони заготівель та переробки ягід – це Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області, південні райони Кропивницької, Одеської, Черкаської областей. Без належного догляду він може утворює суцільні зарості (хащі). Плід темно-червона (жовта або рожева) соковита кістянка (12-30 мм завдовжки), овальна чи грушоподібна. Кісточка тверда, веретеноподібна, майже гладенька. Ягода має приємний кислувато-солодкий смак. Цей кущ живе від 120 до 250 років, не вибагливий до умов вирощування.

    Хочеться особливу увагу приділити корисним властивостям цієї рослини. Перш за все – це харчова. Плоди використовують в їжу. Їх смакують свіжими, господині люблять робити консервацію: компоти, сиропи, вина, наливки, джеми, вареня. Останнім часом дуже  популятно стало заморожувати плоди (при  заморожуванні зберігається основний вміст  вітамінім).  Свіжі плоди тривалий час можна зберігати  перетертими із цукром. Ще застосовують плоди, як  приправу до м’яса та риби.

     Смакові якості ягід кизилу зумовлені: високим  вмістом вітаміну С (вміст його вищий ніж в ягодах  смородини, але не дуже поступається шипшині),  наявністтю цукрів, кислот (яблучної, лимонної,  бурштинової), дубильних та пектинових речовин, ефірних олій. Кісточки містять до 34 % олії. Їх сушать, підсмажують і перемелюють, так виготовляється сурогат для кави. Сушені листочки кизилу додають в чай.

    Лікарські властивості. Наявність в плодах пектинових речовин, глюкози й фруктози (що легко засвоюються) вітамінів, мінеральних солей – заліза, калію, кальцію, фосфору, магнію, покращують фізичний стан людей із захворюваннями серцево-судинної системи. Біологічно активні речовини (катехіни, антоціани, флавоноли, Р-активні сполуки), що входять до складу ягід, нормалізують артеріальний тиск, запобігають склерозу. Ягоди застосовують для зміцнення імунітету, як тонізуючий, протизапальний засіб, при захворюваннях шлунково-кишкового тракту. У вигляді варення або відварів кизил рекомендують при простудних захворюваннях і ангіні, малокрів’ї та інш. Листя кизилу має жовчогінну, сечогінну і цукрознижуючу дію.

    Щодо вживання кизилу, є невеликі негативні моменти. Дерен має потужну тонізуючу, збуджуючу дію. Не варто його вживати у великих кількостях на ніч, це може викликати безсоння (особливо відвар). Ще обережно потрібно вживати свіжі ягоди людям з хронічним гастритом, вони мають високий вміст кислот.

    Кизил чудовий ранньовесняний медонос. Деревина   дерену звичайного дуже міцна, світло-червоного   забарвлення з бурою серцевиною. Вона цінується в   столярній галузі. Корою та листям кизилу можна   фарбувати шкіряні вироби в жовтий колір.

    Із кизилом пов’язано багато цікавих легенд, звичаїв,   пісень, у яких відображені його цілющі властивості.   Існує прикмета, якщо урожай кизила буде дуже   щедрий, то варто чекати лютої зими.

    Майже 40 років селекцією та розмноженням кизилу займається Національний ботанічний сад НАН України в Києві. Київська селекціонерка Світлана Клименко вивела більше 20 сортів кизилу в ботанічному саду ім. Гришка.

    Кизил абсолютно не вибагливий до грунтів, але звісно краще росте на легких, багатих поживними речовинами, дренованих ґрунтах. Після внесення в ґрунт вапна прискорюється його плодоносіння. Це посухостійка рослина, однак найкраще середовище для нього – помірно зволожений ґрунт. Дуже комфотрно для рослини, коли її садять в напівтіні. Варто зауважити, для кращого плодоносіння, на садибі потрібно садити не менше двох сортів кизилу, тому що він перехреснозапильна культура.

Перспективи культури

   Кизил – цінна рослина. Періодичності в плодоносінні немає, продуктивність у сприятливих умовах вирощування становить 25 – 100 кг із дерева, в залежності від віку. Варто додати, що кизил дуже рідко страждає від хвороб і шкідників та не вимагає обробки отрутохімікатами. Також дерева не потребують якоїсь особливої агротехніки. Сорти української селекції Національного ботанічного саду є основою для створення продуктивних рентабельних фермерських і приватних кизилових садів.

   В садовому центрі «Агрус» в продажу є кизил, сорт «Лук’янівський» в контейнерах та з відкритою кореневою системою (автор сорту Клименко Світлана).

Ласкаво просимо до нас.