Сповільнюємо час...

Такі хвилини рідкісні, такі хвилини швидкоплинні,

але завжди яскраво світять нам, якщо зумієш їх зловити,

виміряти, зберегти, і потім, в важкі часи,

повертаєшся до них там, в світлих палатах пам'яті,

на тлі язиків полум'я.

Роджер Желязни «Ніч в самотньому жовтні»

            Час! Вимовте це слово повільно, смакуючи кожну букву, покрутіть на язику, відчуйте незвичну симфонію комбінації голосних і приголосних, що приховують за собою нескінченність. Звучить красиво ... і незрозуміло! У класичній фізиці час є рівномірною послідовністю повторюваних подій, яка дозволяє його вимірювати, і на цьому принципі працюють всі годинники. У квантовій фізиці час залежить від стороннього спостерігача, тобто годинник цокає з різною швидкістю, залежно від того, хто його носить.

          І якщо хронометри на руках лікаря і пацієнта, який чекає свій діагноз, можуть показувати однаковий час, то за внутрішнім, суб'єктивним відчуттям, час у кожного з них точно тече по-різному. Та й в дитинстві нам здається, що час повзе черепахою, а з віком черепаха плавно перетворюється в коня, змінює крок на рись, а потім і на галоп.

         Чому так відбувається? Адже двадцять років тому і через п'ятдесят років годинники йшли та йтимуть з однією і тією ж швидкістю. Про похибку механізмів ми не говоримо! Ну нехай це буде атомний годинник, який накопичить похибку в одну секунду за кілька сотень мільярдів років.

          Для однорічної дитини один рік - це все життя. Для п'ятдесятирічної людини це всього лише 2% життя. І життя це принципово різної якості. Кожен день дитини містить масу нових вражень, що робить час набагато більш значущим, гострим, відчутним. Крім того, нервова система ще тонка і чутлива, вона не встигла наростити фільтри і товсту шкіру. Перша гроза, гуркіт грому, зустріч з морем і освіжаючі бризки солоних хвиль, заходи і світанки, перший поцілунок, перша вершина ...

          Крім цього, у дітей є здатність формувати більш якісні спогади - різкіші і тривалі, ніж у дорослих. Деякі пов'язані з пам'яттю рецептори в мозку починають гірше працювати з віком, що робить ранні роки життя по відчуттях набагато більш насиченими досвідом і здоровим глуздом, ніж недавно минулі.

          А що ж у дорослих? Все розплановано і розписано на декілька днів вперед, повторювана робота і рутина, одні і ті ж завдання, одні і ті ж ролі, однакові форми розваг, життя на автопілоті. Все занадто знайомо, щоб викликати емоції. І товста шкіра, пробити яку можуть лише настільки сильні подразники, що в ряді випадків вже несуть безпосередню загрозу життю. Всі ми знаємо, як сильно загострюється відчуття життя після того, коли тільки що вдалося уникнути смертельної небезпеки. Неможливо передати словами, наскільки смачний перший ковток повітря після тривалої затримки дихання.

          Що ж робити? Відповідь на це питання є складною та простою одночасно. Час сповільнюється шляхом поглиблення наших днів. Якщо ми, як діти, будемо занурюватися в кожен поточний момент, не проскакуючи його на автоматі, відчуваючи його так гостро, як в дитинстві, проживаючи більш повно, емоційно, з яскравими враженнями та почуттями, додаючи до нього накопичені знання, мудрість і досвід, час сповільниться.

          Для цього потрібно тренувати здатність концентруватися на тому, що ми робимо, свідомо викидаючи зі свого життя моменти, які включають дії на автоматі. А значить - практикувати спілкування з приємними нам людьми, фізичні вправи, звичайно ж садівництво, спорт, танці, різні види мистецтв, подорожі. Одним словом, все те, що завадить нашому розуму провалюватися в звичні автоматичні стани. І тоді роки нашого життя перетворяться в роки довгі, незабутні, повні яскравих відчуттів і вражень, насичені подіями, і сподіваюся, щастям. І нехай проживаємі вами миті розтягнуться настільки, наскільки це взагалі можливо... як у дитинстві!